четвер, 27 березня 2014 р.

Ти....


Ти розторочив вишиванку серця, 

Ти обпалив мої зірниці .Зрадою.
Ти кожен вдих і видих,мій останій.
Рідний ти мене зіштовхнуєш із раю.

Кожен раз душу ти мені гвавтуєш,

 знаєш-це вже не повага
Ти тікай бо гірше буде.Любий.
Теперти зовсім мені ти  не потрібний.
Твоя любов мені як яд болюча і солодка.




середа, 12 березня 2014 р.

Дорога мерехтить...


***
Дорога мерехтить ,стреляє милями.
У даль від світу нас зовуть думки
Вся музика як на підбір влилась у дно душі.
Повз  перехожих ,випадкових...
Крізь вуличок ,будинків ми втікали.
І нас спасе  лиш ніжності.
Твої найтепліші  обійми.
Нас звів сам світ шляхами.
Щоб в один із днім закрутитись з головами.


Кожна мить разом як ввостаннє.

І знову пєш вино,з чужих долонь .
Червоне і сухе з смаком туманної ночі.
І знову забуваєш мої погляди,ночі чорні 
Бездонні.
Вулкани в душі,спалахи яких як вогнянь.
Хай місяць погасне ,опадуть зірки.
І планети зірвуться з орбіти.
До потилиці дотиком руки.
З волосся виймаєш трояндові пелюстки.
Одна секунда варта всього світу.



понеділок, 10 березня 2014 р.

невдалий час.

 ***

Так вдало час знайомить нас з людми.
Я тоже так вважала
,
та час нас познайомив, і розвів шляхами. 
Та в нас одна земля
,
 небо теж одне над головою. 
Ще довго вітер весняний не вибє память. 
я запамятаю день коли зустріла,
і зразу ж попрочалась. 
А я цю мить не перший рік чекала. 
Це навіть долі не під силу.
У випадковость я не вірю. 

Та я наюсь ще хоч раз тебе побачити


Час пройшов ,А що лишилось????

 ***

Останні часом стали тісними коридори.
Стала кімната занадто вузька.
І стосунки  з батьками
 порвали зрідка.
Розмови стали не стерпними.
Обірвались телефонні гудки...

Ряки вже не ті люди строчать ...
Ті які клялись не залишу. Лишили.
І ті які не хотіли вернулись.Вернулись.
Час минув, а шо лишолось.


Одні люди втекли а інші повернулись.


Весна






***
Святковим подихом ввірвалася весна. 
Святом жіночим привітала вона. 
Первоцвітом ліси заквітчала 
Першим весняним промінням нас обняла. 
І підснічники на вітрині прилавка 
По руками розійшлись.
Щоб подарувати усмішку усім матерям, і жінкам.
Все було б чудово як би ж не туга. 
Моя душа. 
І буденна дешевизна. 
Не щирі слова.
Наша Українська війна.
І що день по дрібницях нова біда.

***

Як не оброблиний митал,
 холодний сплав. 
Водою на мен
і ірже розвів. 
На ранах,ран ще більше наятрив.
Як обітцяв добро мені зробив. 
Кислотою
біль мій приглушив.
Іржа пропала, але із нею
і мене …

убив.

Брату.

І вірш цей не вічний,
бо ти вже не малий
І в твоєму житті ще не раз розквітне весна
А в мене вже буденне доросле життя.
Я дуже щаслива, що досі жива…
І зможу  ще з тобою трішки погратись
і уроки
де-не-де підказати
У мене все добре.

 Ці сльози це лиш калюжі води.
Скотились давно ,як дитинство моє.



понеділок, 24 лютого 2014 р.

Світло – як що воно і є то воно в тобі...



-1-
Було вже темно на дворі в ту ніч.Святу.
Тільки зорі росипались як роса поволі,
І місяць  десь поволі занурявався у воді.
Молюся  я до Бога як ввостаннє.
Остання перед сном хвилина.
Лягла,розстеливши покривало.
Все вроді як завжди,але я була чомусь схвильвана.
Втомлена замучена,заморена.
І вічним сном замкнулись мої очі.
І запичатала усі подальші дні .



-2-
На мить віччула я  відсутнісь  у собі живого будь чого людьського.
Несточу  найваливішого органа
Душа…
І де ж вона?
В невдовзі я зрозуміла,чому такою легкою стала?
Й чому проходжу я крізь стіни?
В моїй кімнаті потемныло,ніби ввірвалась  нечиста сила
І я побачила світло.
Воно б залило  найтемнішу безодню.
засліпило мої очі,
Це -світло проникло в мій світ крізь мене.
Пронизуючи  моє  тіло, немов би тканину.



-3-
Невідомі голоса розливсь тишиною,
Який проникав усе більше в свідомість.
Видавлюючи все більше соків з мене…
Спокою й сили.
(але чомусь  мені ввесь час здавалось, що то просто марення)
І слова наче загострені пазурі.
Лились з вуст людей:
“Ти- душею пропала,як всі.
А тому втратила силу.
І тому втома,поїдає проколені на вітрі очі.
Хай кожен подих твій буде пророчим.
Стань  для когось уроком,
Будь   ангелом поки э рай.
Або ж нечистою силою.
В тебе як і всіх э вибір.
Я чула голос дитини.
яка за  не гідні справи батьків  розплатилась.
Дітей які говорять з тиха і сумно,
Які не сміються,вони так рано зрозуміли життя.
Але ж звідки в мене дома скільки людей?
Чому саме я?
І мені так страшно.
І там  так багато світла.
Що я навіть боюсь доторкнутись.
Раптом мій смуто для вас стане- ртуттю.

-4-
На стелі мов мурашки розповзлись трішщинки.
Будинок мов задихається,труситься…
Кожна тріщина то моя зморшка у старості.
То одна сива волосинка мамина.
То кожна родимка татова.
І я слухаю прислухаючичись як руйнується все.
Я бачила як опадають портрети із-з стін мамині.
Як руйнуються  фасади татові.
Стіни і дах
Опуска погляд мій то нижче,то вижче
О Всевишній!
Там внизу ходять люди.
Вони одягнуті дивно:в білі сорочки,й хустини.
Розмовляють пошепки,-цим самим створюєчи гіршу тишу.
Кімната  наситилась  знову дитячим сміхом.
Там багато свічок воскових,там був запах мого дитинства.
Топлення воску.
Бжільництва.
Звіти віє теплом й потойбічним світом трішки.
І страшно,ще быльше .
І навіть здалось на мить що на мене обрушиться люстра.
Крихка ,яка ледь там трималось,
Готова упасти,розбитись на сотні кусочів.
Так тоді мені здалося.

-5-
Я побачила маму, яка уперто мовчить.
Вона закрила обличчя руками
І безперервно просила у Бога:
“Дай  тільки щоб моя дівчинка зосталась живою,зі мною”
Мамо ти чуєш мене?
Мені так сумно коли ти мовчиш.
Я пішла щоб не вернутись ,
Не шукай спасіння мого у сльозах,
Ти завжди вилась круг мене,
Не питай мене чому так сталось.
Все й так очевидно,я занадто грішна.
Мені не поможуть ні сльози ні крики і навіть гроші мене не спасуть.
Тут тільки віра й молитва жива.
І твоя любов вже не та.
Не шукай мені ліків.
Я серед мотлоху шукаю себе.
Знай ще буде шанс усе змінити.Я зміню.
Стану ангелом в подобі людини.
Або чиїмось втіленням мрії.
Я шукаю причину спинитьсь.
Я шуккаю себе.
Мамо дай хоч ввостаннє на тебе подивитись.
Мамо! не плач ,бо сльози твої для мене як сіль.
Не жалієш себе пожалій хоч мене .
А ти все так само  мовчиш.
Тримаєш незабутки в тримтячих руках.
Руки твої нежваві і  жовті.
Кладуть незабутки біля донених ніг.

 -6-
В обличчі коганого я побачила страх
Таким я його ще небачила.
Мені так хотільсь сказати йому.
Посміхнись ввостаннє мені  голубими як небо очама.
Для мене світ обртається по колу з тобою.
Все що я памятаю неквапливу розмову.
Сміх який лився до в кола.
Запамятай мене такою,скромною і мовчазною.
Це не страшно коли між людьми кілометри у даль,
Коли  ти знаєш, що нас розділив рай.
Я в серці буду завжди з тобою,
Я стану тією ,хто далеко
Помолися за мене до Бога.
Лихо коли між людими душевне провалля -це лихо.
Яке ні пройти і не переступити.
Ти техенько дихай,дихай якщо вже нічого не можна змінити.
Не буває запізно буває не треба.
Запамятай мої шаршаві долоні ,тоненькі запястки.
Можли ти –це охреститься дивом!
Бо  серхе холодне наповнилось миром.
Я до тебе прийду з  сном.

-7-
А може це сон,і в котре я марю.
І коли ж я усе пригадаю.
От би проснутись,забутись.
І людей як прох хай вітер розвіє
Свічки біля ніг чахнуть.
Траурна тиша ,тиша по всюду панує.
Класичні чоловічі чорні костюми повсюду.
По кругу.
Обличчя зкишші.
Нас скоро залиє,сльозами.
Люди ви ж  схаменіться я тут,з вами говорю.
Мамо!
Пішли на кухню виипєм чашичку чаю.
Як  тоді,а в відповідь тишина.
Усміхнись хай ввостаннє подивлюсь на  тебе
А очі вузенькими ниточками.
Твоя посмішка тебе завжди продавала,
Коли ти на мене злився.
Я за твоєю родимкою я заскучала.
За твоїми розрізами між очима,контуром губ.
Запахом твої парфумів на собі.
Щастя творило дива.
Тіло не ставало красивим –просто я тебе що є сили любила.
Любіть своїх рідних,
і неодмінно станете  щасливі.
 У людией щасливих  світяться очі ,
з кутиків і до середини
Сщасливих завжди продають очі,вуста.
Кожнен привабливий по свому.
І коже бачить за вікном по різному весну.
В усіх на майбутнє різні плани.
Та ніхто не думає про блага  Божі.
Коже нагрібає  свою власну яму.
грошей і владу,
які потім підуть з намив  в могилу.
І кожна невдача -це лиш привід стати кращим.
Не вже- це так важко.
Встати зранку радісним.
Не раз нам шле печаль плаксива доля
Ти просто будь ти просто знай.
Все решту не важливо
Питання віри совмістиме.
Біда не в тім що кожен день як вирок,
А в тім що вироку а в тім що ми його не визнаєм.
Побути б вже тепер на цій Землі,
коли дізналась суть її.
Чутки,прокльни,і насмішки – зараз смішно.
Маленькі інтрижки,холодні як вітер.
За одну ніч помінялась свідомість.
І нас розділили кілометри хмарів.
Жаль що так пізно зрозуміла це Я.

8
Мама одягнена в оду з найтемніших суконь.
І волосся зібране в чорну хустку.
А мені все важче зосередитись на власних похоронах
Але ж треба згадати.
Хто я і за що …
Мене так угодило.?
Звуть мене Ніка.
Так як і мою кішку.
Мені льдь вспіло стукнути 30 років.
Проживаю по адресу м.Київ, вул..Грушевського 27-А кв.28
Економістка
Група крові резус з +
Ну приблизно так мене б запитали в медичному пункті.
(Дурні думки подумала я.)
Згадала всі видатні миті.
Згадала все ну принаймі струсу мозку в мене нема.
Не люблю лікарень ,
там стіни тиснуть своєю стерильністю.
Пропитані аптечними припаратами.
Зараз не про- це.
 Треба згадати що було до цього.
Щоранку я вставала запарювала вівсянку.
Перевіряла соціальні мережі,вмивалась
Снідала і вибігала з будинку.
Дивно тільки тепер побачила скільки всього вміщається в ранок
Я не бавлюсь
Просто мені треба на Землю мене там ще чекають.
Убиті горем рідні .


9
І тато тримає за руку маму ,що б та не упала.
І те ж собі час від часу десь відлітає
Згадує напевно ті миті,які я так любила.
А зараз я виросла.
В мене ніколи не було великих мрій
Просто  забагато на себе брала
Я згадала як ми ходили з тобою до лісу.
Ти я і наша любима собака
І я завжди хотіла щось довести
Що зможу вижити без елементарних простроїв ,
Гарячої води та….та не сприятливого клімату.
Що б собі довести що не все можна купити.
І краче деякий час просто пережити.
Що б не кинути все і не піти.
Але зараз просто треба прокинутись
Страшно
Я слухаю тишу кімнати.
І хто  прислухається почує більше.

10
Ісстерика накриває мене
Ну чому я знову- це все чую і бачу.
Я перемістилась  в центер кімнати
І що є сили кричу:
Я жива!Я ж жива! Схаменіться.
Всіх прсутніх очі втоплені десь у підлогу.
Дехто затуляє обличя
Мені холодно
Цей страх заставляє тремтіти
Всі слова злились в благання.
Допоможіть!
В мене  були проблеми з здоровям в дитинстві
Я була вже майже присмерті
Не вже мене знов це спіткало.

11
По мене вернулись, як і обідцяли.
В середині мене гармонія.
Це був мій ангел хоронитель.
Відкрились ворота після довгої подорожі чужого мені світу
Так це був рай на початок
Там стояли сонні ангелів,архангелів…
і серед них стояли душі померлих
Все так як описувалось в одній із книжок.
Там чудесно
Моя уява змінилась після побаченого.
Там  по всюду чистота і порядок,там по всюду панує божество
Після чого мені показали 9 кілець аду.
І чим нижче ми спускались
 тим більше я розуміла свою нікчемність.
Там гірше ніж -це приставляла моя свідомість
По всюду сморід і страх
І нескінченні муки.
Далі нас перенеси знову в 21 століття

12.
На підлозі сидів мій коханий Сашко.
 Пяний.З пляшкою з під горілки.
Напевно йому чуть стало гірше,
Як що він в такий спосіб пробував забутись.
Біля ного сиділа якась дівчина
Яка  за першим  телефонним дзвінком кудись вискочила.
А він тільки мовчав і дивився в одну  точку
Я впевнина …..
що він думав про нашу  останню зустріч
Сашко гляну мені прямо у вічі.
 Ніби відчував мою присутність
Та в його очах нічого не змінилось
Крім пропажі дівчини
Ніколи не бачила щоб чоловіки плакали,
 Моя душа розривалась на частини.
І я  просто  розплакалась.
І кімната притягає нас все ближче і ближче.
І шкода що я так просто помру
 не залишивши частинку себе йому
я б стала душою чи серцем
Неважливо.
Вже останній день я на цій грішній землі
А завтра мій похорон.
А ти маєш набратися мужноці.
Щоб бути щасливим за нас нас двох.


13

Повільно не кваплячись нас накрила ніч.
Я так хвилююс за завтра.
Я чітко усвідомлюю що я померла в свої 30 років.
Дощ барабанить у вікна і мама плаче.
Іноді мамо нас кличе час
Тату так треба.
І мені здається чи ви мене чуєте.
І я розумію що батьківська любов  долає смерть.
Мама:ти тут?
Так я зараз говорю з вами в востаннє.
Я мала вам це сказати.
Повідомте Сашу.
Бережіть себе я в думках буду з вами в думках
Ви лягніть поспіть не чикайте ранку.
Це вже нічого не вирішаль.

14.
Священник проводить останні молитви .
Над моїм надгробком
Рідні всі плачуть
А мама біла стоїть як стіна.
Ледь-леть тримається на ногах .
Я говорю їм тримайтесь.
І тато ледь всміхається
Так він почув мене.
Кохани стиснувши волю в кулак не плаче.
І коли біля гробу лишились тільки рідні.
По мене прийшли.Пора.
Прощайте мої любі.
Я вас люблю.



15.
Смерть –це нова подорож.
В краще або гіре життя.
І через декілька тисяч років у даль
Я зберуся з зірок і комет.
Мені вже не страшно.
Легко.
Я тепер як птах.
Літаю між світами .
В просторі  хмар.




Іноді просто треба померти,щоб зрозуміти ціну життя.Пропасти –що зрозуміли на скільки ти дорога.

неділя, 23 лютого 2014 р.

День виликої перемоги.


Секундами і милями рівняються роки.
Кричить і стоне не витримує земля. .
В центрі Укр розвивається війна.
Сам Бог сказав пора.

І матері ридають, за синів і дочок, правнуків онуків і чоловіків.
І ледве тепле, пошматовоне мов сито тіло ...пригортає мати.Сина
за що? Тебе згубили.?
 Мій синочку.
А відповідь холодний і прозорий погляд,тишина.
мій синьоокий орле,не лишай мене

Пробачте мамо.Як вже є....
У бородбі за волю  ...я віддав життя.
І не вернуся я на ваш поріг.
Зате я буду вам як оберіг.



(22лютого 2014р.мирний мітенг який переріс в крававу бійню в центрі Київа був охрещений денем великої перемоги,день відродження нової України,і  в одночас дуже трагічний день в історії України, день жалоби за людей які віддали своє життя,за те щоб кожен з нас,так саме Ти !!! зміг жити.......)

"Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!"

Т. Г. Шевченко