понеділок, 24 лютого 2014 р.

Світло – як що воно і є то воно в тобі...



-1-
Було вже темно на дворі в ту ніч.Святу.
Тільки зорі росипались як роса поволі,
І місяць  десь поволі занурявався у воді.
Молюся  я до Бога як ввостаннє.
Остання перед сном хвилина.
Лягла,розстеливши покривало.
Все вроді як завжди,але я була чомусь схвильвана.
Втомлена замучена,заморена.
І вічним сном замкнулись мої очі.
І запичатала усі подальші дні .



-2-
На мить віччула я  відсутнісь  у собі живого будь чого людьського.
Несточу  найваливішого органа
Душа…
І де ж вона?
В невдовзі я зрозуміла,чому такою легкою стала?
Й чому проходжу я крізь стіни?
В моїй кімнаті потемныло,ніби ввірвалась  нечиста сила
І я побачила світло.
Воно б залило  найтемнішу безодню.
засліпило мої очі,
Це -світло проникло в мій світ крізь мене.
Пронизуючи  моє  тіло, немов би тканину.



-3-
Невідомі голоса розливсь тишиною,
Який проникав усе більше в свідомість.
Видавлюючи все більше соків з мене…
Спокою й сили.
(але чомусь  мені ввесь час здавалось, що то просто марення)
І слова наче загострені пазурі.
Лились з вуст людей:
“Ти- душею пропала,як всі.
А тому втратила силу.
І тому втома,поїдає проколені на вітрі очі.
Хай кожен подих твій буде пророчим.
Стань  для когось уроком,
Будь   ангелом поки э рай.
Або ж нечистою силою.
В тебе як і всіх э вибір.
Я чула голос дитини.
яка за  не гідні справи батьків  розплатилась.
Дітей які говорять з тиха і сумно,
Які не сміються,вони так рано зрозуміли життя.
Але ж звідки в мене дома скільки людей?
Чому саме я?
І мені так страшно.
І там  так багато світла.
Що я навіть боюсь доторкнутись.
Раптом мій смуто для вас стане- ртуттю.

-4-
На стелі мов мурашки розповзлись трішщинки.
Будинок мов задихається,труситься…
Кожна тріщина то моя зморшка у старості.
То одна сива волосинка мамина.
То кожна родимка татова.
І я слухаю прислухаючичись як руйнується все.
Я бачила як опадають портрети із-з стін мамині.
Як руйнуються  фасади татові.
Стіни і дах
Опуска погляд мій то нижче,то вижче
О Всевишній!
Там внизу ходять люди.
Вони одягнуті дивно:в білі сорочки,й хустини.
Розмовляють пошепки,-цим самим створюєчи гіршу тишу.
Кімната  наситилась  знову дитячим сміхом.
Там багато свічок воскових,там був запах мого дитинства.
Топлення воску.
Бжільництва.
Звіти віє теплом й потойбічним світом трішки.
І страшно,ще быльше .
І навіть здалось на мить що на мене обрушиться люстра.
Крихка ,яка ледь там трималось,
Готова упасти,розбитись на сотні кусочів.
Так тоді мені здалося.

-5-
Я побачила маму, яка уперто мовчить.
Вона закрила обличчя руками
І безперервно просила у Бога:
“Дай  тільки щоб моя дівчинка зосталась живою,зі мною”
Мамо ти чуєш мене?
Мені так сумно коли ти мовчиш.
Я пішла щоб не вернутись ,
Не шукай спасіння мого у сльозах,
Ти завжди вилась круг мене,
Не питай мене чому так сталось.
Все й так очевидно,я занадто грішна.
Мені не поможуть ні сльози ні крики і навіть гроші мене не спасуть.
Тут тільки віра й молитва жива.
І твоя любов вже не та.
Не шукай мені ліків.
Я серед мотлоху шукаю себе.
Знай ще буде шанс усе змінити.Я зміню.
Стану ангелом в подобі людини.
Або чиїмось втіленням мрії.
Я шукаю причину спинитьсь.
Я шуккаю себе.
Мамо дай хоч ввостаннє на тебе подивитись.
Мамо! не плач ,бо сльози твої для мене як сіль.
Не жалієш себе пожалій хоч мене .
А ти все так само  мовчиш.
Тримаєш незабутки в тримтячих руках.
Руки твої нежваві і  жовті.
Кладуть незабутки біля донених ніг.

 -6-
В обличчі коганого я побачила страх
Таким я його ще небачила.
Мені так хотільсь сказати йому.
Посміхнись ввостаннє мені  голубими як небо очама.
Для мене світ обртається по колу з тобою.
Все що я памятаю неквапливу розмову.
Сміх який лився до в кола.
Запамятай мене такою,скромною і мовчазною.
Це не страшно коли між людьми кілометри у даль,
Коли  ти знаєш, що нас розділив рай.
Я в серці буду завжди з тобою,
Я стану тією ,хто далеко
Помолися за мене до Бога.
Лихо коли між людими душевне провалля -це лихо.
Яке ні пройти і не переступити.
Ти техенько дихай,дихай якщо вже нічого не можна змінити.
Не буває запізно буває не треба.
Запамятай мої шаршаві долоні ,тоненькі запястки.
Можли ти –це охреститься дивом!
Бо  серхе холодне наповнилось миром.
Я до тебе прийду з  сном.

-7-
А може це сон,і в котре я марю.
І коли ж я усе пригадаю.
От би проснутись,забутись.
І людей як прох хай вітер розвіє
Свічки біля ніг чахнуть.
Траурна тиша ,тиша по всюду панує.
Класичні чоловічі чорні костюми повсюду.
По кругу.
Обличчя зкишші.
Нас скоро залиє,сльозами.
Люди ви ж  схаменіться я тут,з вами говорю.
Мамо!
Пішли на кухню виипєм чашичку чаю.
Як  тоді,а в відповідь тишина.
Усміхнись хай ввостаннє подивлюсь на  тебе
А очі вузенькими ниточками.
Твоя посмішка тебе завжди продавала,
Коли ти на мене злився.
Я за твоєю родимкою я заскучала.
За твоїми розрізами між очима,контуром губ.
Запахом твої парфумів на собі.
Щастя творило дива.
Тіло не ставало красивим –просто я тебе що є сили любила.
Любіть своїх рідних,
і неодмінно станете  щасливі.
 У людией щасливих  світяться очі ,
з кутиків і до середини
Сщасливих завжди продають очі,вуста.
Кожнен привабливий по свому.
І коже бачить за вікном по різному весну.
В усіх на майбутнє різні плани.
Та ніхто не думає про блага  Божі.
Коже нагрібає  свою власну яму.
грошей і владу,
які потім підуть з намив  в могилу.
І кожна невдача -це лиш привід стати кращим.
Не вже- це так важко.
Встати зранку радісним.
Не раз нам шле печаль плаксива доля
Ти просто будь ти просто знай.
Все решту не важливо
Питання віри совмістиме.
Біда не в тім що кожен день як вирок,
А в тім що вироку а в тім що ми його не визнаєм.
Побути б вже тепер на цій Землі,
коли дізналась суть її.
Чутки,прокльни,і насмішки – зараз смішно.
Маленькі інтрижки,холодні як вітер.
За одну ніч помінялась свідомість.
І нас розділили кілометри хмарів.
Жаль що так пізно зрозуміла це Я.

8
Мама одягнена в оду з найтемніших суконь.
І волосся зібране в чорну хустку.
А мені все важче зосередитись на власних похоронах
Але ж треба згадати.
Хто я і за що …
Мене так угодило.?
Звуть мене Ніка.
Так як і мою кішку.
Мені льдь вспіло стукнути 30 років.
Проживаю по адресу м.Київ, вул..Грушевського 27-А кв.28
Економістка
Група крові резус з +
Ну приблизно так мене б запитали в медичному пункті.
(Дурні думки подумала я.)
Згадала всі видатні миті.
Згадала все ну принаймі струсу мозку в мене нема.
Не люблю лікарень ,
там стіни тиснуть своєю стерильністю.
Пропитані аптечними припаратами.
Зараз не про- це.
 Треба згадати що було до цього.
Щоранку я вставала запарювала вівсянку.
Перевіряла соціальні мережі,вмивалась
Снідала і вибігала з будинку.
Дивно тільки тепер побачила скільки всього вміщається в ранок
Я не бавлюсь
Просто мені треба на Землю мене там ще чекають.
Убиті горем рідні .


9
І тато тримає за руку маму ,що б та не упала.
І те ж собі час від часу десь відлітає
Згадує напевно ті миті,які я так любила.
А зараз я виросла.
В мене ніколи не було великих мрій
Просто  забагато на себе брала
Я згадала як ми ходили з тобою до лісу.
Ти я і наша любима собака
І я завжди хотіла щось довести
Що зможу вижити без елементарних простроїв ,
Гарячої води та….та не сприятливого клімату.
Що б собі довести що не все можна купити.
І краче деякий час просто пережити.
Що б не кинути все і не піти.
Але зараз просто треба прокинутись
Страшно
Я слухаю тишу кімнати.
І хто  прислухається почує більше.

10
Ісстерика накриває мене
Ну чому я знову- це все чую і бачу.
Я перемістилась  в центер кімнати
І що є сили кричу:
Я жива!Я ж жива! Схаменіться.
Всіх прсутніх очі втоплені десь у підлогу.
Дехто затуляє обличя
Мені холодно
Цей страх заставляє тремтіти
Всі слова злились в благання.
Допоможіть!
В мене  були проблеми з здоровям в дитинстві
Я була вже майже присмерті
Не вже мене знов це спіткало.

11
По мене вернулись, як і обідцяли.
В середині мене гармонія.
Це був мій ангел хоронитель.
Відкрились ворота після довгої подорожі чужого мені світу
Так це був рай на початок
Там стояли сонні ангелів,архангелів…
і серед них стояли душі померлих
Все так як описувалось в одній із книжок.
Там чудесно
Моя уява змінилась після побаченого.
Там  по всюду чистота і порядок,там по всюду панує божество
Після чого мені показали 9 кілець аду.
І чим нижче ми спускались
 тим більше я розуміла свою нікчемність.
Там гірше ніж -це приставляла моя свідомість
По всюду сморід і страх
І нескінченні муки.
Далі нас перенеси знову в 21 століття

12.
На підлозі сидів мій коханий Сашко.
 Пяний.З пляшкою з під горілки.
Напевно йому чуть стало гірше,
Як що він в такий спосіб пробував забутись.
Біля ного сиділа якась дівчина
Яка  за першим  телефонним дзвінком кудись вискочила.
А він тільки мовчав і дивився в одну  точку
Я впевнина …..
що він думав про нашу  останню зустріч
Сашко гляну мені прямо у вічі.
 Ніби відчував мою присутність
Та в його очах нічого не змінилось
Крім пропажі дівчини
Ніколи не бачила щоб чоловіки плакали,
 Моя душа розривалась на частини.
І я  просто  розплакалась.
І кімната притягає нас все ближче і ближче.
І шкода що я так просто помру
 не залишивши частинку себе йому
я б стала душою чи серцем
Неважливо.
Вже останній день я на цій грішній землі
А завтра мій похорон.
А ти маєш набратися мужноці.
Щоб бути щасливим за нас нас двох.


13

Повільно не кваплячись нас накрила ніч.
Я так хвилююс за завтра.
Я чітко усвідомлюю що я померла в свої 30 років.
Дощ барабанить у вікна і мама плаче.
Іноді мамо нас кличе час
Тату так треба.
І мені здається чи ви мене чуєте.
І я розумію що батьківська любов  долає смерть.
Мама:ти тут?
Так я зараз говорю з вами в востаннє.
Я мала вам це сказати.
Повідомте Сашу.
Бережіть себе я в думках буду з вами в думках
Ви лягніть поспіть не чикайте ранку.
Це вже нічого не вирішаль.

14.
Священник проводить останні молитви .
Над моїм надгробком
Рідні всі плачуть
А мама біла стоїть як стіна.
Ледь-леть тримається на ногах .
Я говорю їм тримайтесь.
І тато ледь всміхається
Так він почув мене.
Кохани стиснувши волю в кулак не плаче.
І коли біля гробу лишились тільки рідні.
По мене прийшли.Пора.
Прощайте мої любі.
Я вас люблю.



15.
Смерть –це нова подорож.
В краще або гіре життя.
І через декілька тисяч років у даль
Я зберуся з зірок і комет.
Мені вже не страшно.
Легко.
Я тепер як птах.
Літаю між світами .
В просторі  хмар.




Іноді просто треба померти,щоб зрозуміти ціну життя.Пропасти –що зрозуміли на скільки ти дорога.

неділя, 23 лютого 2014 р.

День виликої перемоги.


Секундами і милями рівняються роки.
Кричить і стоне не витримує земля. .
В центрі Укр розвивається війна.
Сам Бог сказав пора.

І матері ридають, за синів і дочок, правнуків онуків і чоловіків.
І ледве тепле, пошматовоне мов сито тіло ...пригортає мати.Сина
за що? Тебе згубили.?
 Мій синочку.
А відповідь холодний і прозорий погляд,тишина.
мій синьоокий орле,не лишай мене

Пробачте мамо.Як вже є....
У бородбі за волю  ...я віддав життя.
І не вернуся я на ваш поріг.
Зате я буду вам як оберіг.



(22лютого 2014р.мирний мітенг який переріс в крававу бійню в центрі Київа був охрещений денем великої перемоги,день відродження нової України,і  в одночас дуже трагічний день в історії України, день жалоби за людей які віддали своє життя,за те щоб кожен з нас,так саме Ти !!! зміг жити.......)

"Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!"

Т. Г. Шевченко


четвер, 20 лютого 2014 р.

Нас кличуть світи.

Нас кличуть міста голосами вокзалів.
А нам би тільки десь утекти
Час спливає,а нас кличуть світи
А нам би тільки десь утекти.

Щоб обійти  всі гори Карпати.
Не ріки, а моря переплисти.
Щоб пережити й собі довести.
І навчитись любити.




середа, 19 лютого 2014 р.

-*-*-*-

Справжнє боевілля тихе.
 Коли слова карбуються в душі
Якщо , вони були вам дорогі
Це-як маленький дотик до душі.

Вам не зрозуміти мого крику .
Глибину душі
Мою замучену усмішку.
Вам не відчути мою втому.

Дні розбиваються на крихти.
На сотні не правд
І в  коханні ми вже зневірились
Хтось цим почав,а я закінчила.


Серця не обманиш.

Я тебе не любила
Розлюбила 
Забула 
Минуло
А я тебе не любила.
Від цого і грішно.
Смішно 
Бо ще не давно за тебе..
\\\ молилась.\\\


***

Напевно перший раз в житті так хотілось померти.
Загубитись в зорях нічних
В думках безглуздих.
Забутись про біль

Напево перший раз так не хотілось жити.
Перший раз напитися самій.
Забути друзів які не варті слів.
Але виживаємо за ради батьків.


вівторок, 18 лютого 2014 р.

Вставай Україно.Вставай.



Тримайся Вкраїно

Борімося і переможемо.

З на Бог,і народ.

З нами віра й любов.


І навіть зозуля вже не кує,  
Крізь морок,чорких вогнів. 

Молитви всі злились в одну

"Боже допоможи"



Вставай, моя Україно! 
Підведись.
Борись за свободу.

І власну закривавлену долю.

Слава Україні!!!!!!


***

Живемо усі ми календарними листами 
В яких не впинно відраховуєм вічність.
Без будь-якого натяку  на самосвідомість
Серед сотні образ
Серед тисячі міліонів  таких же людей.
Які в любому випадку до тебе дотичні.
живимо не  завжди і свюди  доречно.
Грішимо на пів кроці.
І ВСІ МИ ХОЧЕМО ВОЛІ
В державі де ми добровільно-примусово ніхто.

     -------------------------------------------------------------------------------



"Не вмеруща наша воля,і козацький дух",
"І хай береже Господь тих хто заразра за Неньку стоїть
Амінь."






неділя, 16 лютого 2014 р.

Мамо,

Рози осипаються пелюстками.
І зливи проходять  мамо,
моїми вустами.
Моїми голубими очами.

Я повернуся додому коли буде зовсім погано.
Приголуб мене
На відстані та хочеться когось обняти.
На спрацьовані твої руки  припасти

Не проганяй мене 
Мотаю по колу,перебираю думки.
Зараз зима переходить в весну.Слякоть
Стіни хлипають.А як же мені не плакати.

І злива  буде по нервам  вдаряти.
Болит і в правду страшно.
Треба додому вертатись.
Або дальше блукати.




.




***Латунь***

***

Скрипить латунь,від погляду.
Торкається до клапанів серденька.

Відблискується сяйво у очах.
Дивним сном я марю.
Байдужо і зухвало паду у твій полон.
Бачачи тебе згораю у вогні,палаю.
Киплать мої надії.
І ноти діляться на тихі і гучні.
Зіллємся у мелодії струни...кохання.
Політаємо у сні з тобою.
На полотні яке намалювала.
Примхливі ноти розійшлись.
І ми з тобою не зустрінем ранку.
І крила не обуза,
коли падеш і просинаєшся сама.
Це сон еднає нас що ночі.
А ранок нас розводить в різні спальні.


Пишу тобі цей сон
З тобою і без тебе.
Про нас,про тебе,
І про мене.
(P:S від мене.) 



"В кожного з вас так бувало..."

У всі бували такі хвилини :
Коли з нічого кидався у риму.
Поглинав в местецтво,розмиваючи фабу акрилу.
Навіть брали пензлика в руку.
Тоді було-це просто так,а зараз стимул.
Для кращого життя.
І в кожного з нас за плечима вередливе дитинство
Перше велике кохання,розбите по краю.
І в кожного з вас в гаманці,мамині заощадження.
У  тата  серце панічно холодне,за своє чадо.
Перші слова.
Перші сльози, розчарування.
Перше вимовлене слово "Мама" .
І в кожного бувало таке,що шукав океан серед ванної.





.