-1-
Було вже темно на
дворі в ту ніч.Святу.
Тільки зорі
росипались як роса поволі,
І місяць десь поволі занурявався у воді.
Молюся я до Бога як ввостаннє.
Остання перед сном
хвилина.
Лягла,розстеливши покривало.
Все вроді як
завжди,але я була чомусь схвильвана.
Втомлена
замучена,заморена.
І вічним сном
замкнулись мої очі.
-2-
На мить віччула я відсутнісь у собі живого будь чого людьського.
Несточу найваливішого органа
Душа…
І де ж вона?
В невдовзі я зрозуміла,чому
такою легкою стала?
Й чому проходжу я крізь
стіни?
В моїй кімнаті потемныло,ніби
ввірвалась нечиста сила
І я побачила світло.
Воно б залило найтемнішу безодню.
засліпило мої очі,
Це -світло проникло в
мій світ крізь мене.
Пронизуючи моє тіло, немов би тканину.
-3-
Невідомі голоса
розливсь тишиною,
Який проникав усе більше
в свідомість.
Видавлюючи все більше
соків з мене…
Спокою й сили.
(але чомусь мені ввесь час здавалось, що то просто
марення)
І слова наче загострені
пазурі.
Лились з вуст людей:
“Ти- душею пропала,як
всі.
А тому втратила силу.
І тому втома,поїдає
проколені на вітрі очі.
Хай кожен подих твій
буде пророчим.
Стань для когось уроком,
Будь ангелом поки э рай.
Або ж нечистою силою.
В тебе як і всіх э вибір.
Я чула голос дитини.
яка за не гідні справи батьків розплатилась.
Дітей які говорять з
тиха і сумно,
Які не сміються,вони
так рано зрозуміли життя.
Але ж звідки в мене
дома скільки людей?
Чому саме я?
І мені так страшно.
І там так багато світла.
Що я навіть боюсь
доторкнутись.
Раптом мій смуто для
вас стане- ртуттю.
-4-
На стелі мов мурашки розповзлись трішщинки.
Будинок мов
задихається,труситься…
Кожна тріщина то моя
зморшка у старості.
То одна сива волосинка мамина.
То кожна родимка татова.
І я слухаю
прислухаючичись як руйнується все.
Я бачила як опадають
портрети із-з стін мамині.
Як руйнуються фасади татові.
Стіни і дах
Опуска погляд мій то нижче,то
вижче
О Всевишній!
Там внизу ходять
люди.
Вони одягнуті дивно:в
білі сорочки,й хустини.
Розмовляють пошепки,-цим
самим створюєчи гіршу тишу.
Кімната наситилась
знову дитячим сміхом.
Там багато свічок
воскових,там був запах мого дитинства.
Топлення воску.
Бжільництва.
Звіти віє теплом й
потойбічним світом трішки.
І страшно,ще быльше .
І навіть здалось на
мить що на мене обрушиться
люстра.
Крихка ,яка ледь там
трималось,
Готова
упасти,розбитись на сотні кусочів.
Так тоді мені
здалося.
-5-
Я побачила маму, яка
уперто мовчить.
Вона закрила обличчя
руками
І безперервно просила
у Бога:
“Дай тільки щоб моя дівчинка зосталась живою,зі
мною”
Мамо ти чуєш мене?
Мені так сумно коли
ти мовчиш.
Я пішла щоб не вернутись
,
Не шукай спасіння
мого у сльозах,
Ти завжди вилась круг
мене,
Не питай мене чому
так сталось.
Все й так очевидно,я
занадто грішна.
Мені не поможуть ні
сльози ні крики і навіть гроші мене не спасуть.
Тут тільки віра й
молитва жива.
І твоя любов вже не
та.
Не шукай мені ліків.
Я серед мотлоху шукаю
себе.
Знай ще буде шанс усе
змінити.Я зміню.
Стану ангелом в
подобі людини.
Або чиїмось втіленням
мрії.
Я шукаю причину
спинитьсь.
Я шуккаю себе.
Мамо дай хоч
ввостаннє на тебе подивитись.
Мамо! не плач ,бо
сльози твої для мене як сіль.
Не жалієш себе
пожалій хоч мене .
А ти все так
само мовчиш.
Тримаєш незабутки в
тримтячих руках.
Руки твої нежваві
і жовті.
Кладуть незабутки
біля донених ніг.
В обличчі коганого я
побачила страх
Таким я його ще
небачила.
Мені так хотільсь
сказати йому.
Посміхнись ввостаннє мені
голубими як небо очама.
Для мене світ
обртається по колу з тобою.
Все що я памятаю
неквапливу розмову.
Сміх який лився до в
кола.
Запамятай мене
такою,скромною і мовчазною.
Це не страшно коли між
людьми кілометри у даль,
Коли ти знаєш, що нас розділив рай.
Я в серці буду завжди
з тобою,
Я стану тією ,хто
далеко
Помолися за мене до
Бога.
Лихо коли між людими
душевне провалля -це лихо.
Яке ні пройти і не
переступити.
Ти техенько
дихай,дихай якщо вже нічого не можна
змінити.
Не буває запізно буває не треба.
Запамятай мої шаршаві
долоні ,тоненькі запястки.
Можли ти –це охреститься
дивом!
Бо серхе холодне наповнилось миром.
Я до тебе прийду з сном.
-7-
А може це сон,і в
котре я марю.
І коли ж я усе
пригадаю.
От би
проснутись,забутись.
І людей як прох хай
вітер розвіє
Свічки біля ніг
чахнуть.
Траурна тиша ,тиша по всюду панує.
Класичні чоловічі
чорні костюми повсюду.
По кругу.
Обличчя зкишші.
Нас скоро
залиє,сльозами.
Люди ви ж схаменіться я тут,з вами говорю.
Мамо!
Пішли на кухню виипєм
чашичку чаю.
Як тоді,а в відповідь тишина.
Усміхнись хай
ввостаннє подивлюсь на тебе
А очі вузенькими
ниточками.
Твоя посмішка тебе
завжди продавала,
Коли ти на мене
злився.
Я за твоєю родимкою я
заскучала.
За твоїми розрізами
між очима,контуром губ.
Запахом твої парфумів
на собі.
Щастя творило дива.
Тіло не ставало
красивим –просто я тебе що є сили любила.
Любіть своїх рідних,
і неодмінно станете щасливі.
У людией щасливих світяться очі ,
з кутиків і до середини
Сщасливих завжди продають очі,вуста.
Кожнен привабливий по свому.
І коже бачить за вікном по різному весну.
В усіх на майбутнє різні плани.
Та ніхто не думає про блага Божі.
Коже нагрібає свою
власну яму.
грошей і владу,
які потім підуть з намив в могилу.
І кожна невдача -це лиш привід стати кращим.
Не вже- це так важко.
Встати зранку радісним.
Не раз нам шле печаль плаксива доля
Ти просто будь ти просто знай.
Все решту не важливо
Питання віри совмістиме.
Біда не в тім що кожен день як вирок,
А в тім що вироку а в тім що ми його не визнаєм.
Побути б вже тепер на цій Землі,
коли дізналась суть її.
Чутки,прокльни,і насмішки – зараз смішно.
Маленькі інтрижки,холодні як вітер.
За одну ніч помінялась свідомість.
І нас розділили кілометри хмарів.
Жаль що так пізно зрозуміла це Я.
8
Мама одягнена в оду з найтемніших суконь.
І волосся зібране в чорну хустку.
А мені все важче зосередитись на власних похоронах
Але ж треба згадати.
Хто я і за що …
Мене так угодило.?
Звуть мене Ніка.
Так як і мою кішку.
Мені льдь вспіло стукнути 30 років.
Проживаю по адресу м.Київ, вул..Грушевського 27-А кв.28
Економістка
Група крові резус з +
Ну приблизно так мене б запитали в медичному пункті.
(Дурні думки подумала я.)
Згадала всі видатні миті.
Згадала все ну принаймі струсу мозку в мене нема.
Не люблю лікарень ,
там стіни тиснуть своєю стерильністю.
Пропитані аптечними припаратами.
Зараз не про- це.
Треба згадати що було до цього.
Щоранку я вставала запарювала вівсянку.
Перевіряла соціальні мережі,вмивалась
Снідала і вибігала з будинку.
Дивно тільки тепер побачила скільки всього вміщається в ранок
Я не бавлюсь
Просто мені треба на Землю мене там ще чекають.
Убиті горем рідні .
9
І тато тримає за руку маму ,що б та не упала.
І те ж собі час від часу десь відлітає
Згадує напевно ті миті,які я так любила.
А зараз я виросла.
В мене ніколи не було великих мрій
Просто забагато на себе брала
Я згадала як ми ходили з тобою до лісу.
Ти я і наша любима собака
Ти я і наша любима собака
І я завжди хотіла щось довести
Що зможу вижити без елементарних простроїв ,
Гарячої води та….та не сприятливого клімату.
Що б собі довести що не все можна купити.
І краче деякий час просто пережити.
Що б не кинути все і не піти.
Але зараз просто треба прокинутись
Страшно
Я слухаю тишу кімнати.
І хто прислухається почує більше.
10
Ісстерика накриває мене
Ну чому я знову- це все чую і бачу.
Я перемістилась в центер кімнати
І що є сили кричу:
Я жива!Я ж жива! Схаменіться.
Всіх прсутніх очі втоплені десь у підлогу.
Дехто затуляє обличя
Мені холодно
Цей страх заставляє тремтіти
Всі слова злились в благання.
Допоможіть!
В мене були проблеми з здоровям в
дитинстві
Я була вже майже присмерті
Не вже мене знов це спіткало.
11
По мене вернулись, як і обідцяли.
В середині мене гармонія.
Це був мій ангел хоронитель.
Відкрились ворота після довгої подорожі чужого мені світу
Так це був рай на початок
Там стояли сонні ангелів,архангелів…
і серед них стояли душі померлих
Все так як описувалось в одній із книжок.
Там чудесно
Моя уява змінилась після побаченого.
Там по всюду чистота і порядок,там
по всюду панує божество
Після чого мені показали 9 кілець аду.
І чим нижче ми спускались
тим більше я розуміла свою
нікчемність.
Там гірше ніж -це приставляла моя свідомість
По всюду сморід і страх
І нескінченні муки.
Далі нас перенеси знову в 21 століття
12.
На підлозі сидів мій коханий Сашко.
Пяний.З пляшкою з під горілки.
Напевно йому чуть стало гірше,
Як що він в такий спосіб пробував забутись.
Біля ного сиділа якась дівчина
Яка за першим телефонним дзвінком кудись вискочила.
А він тільки мовчав і дивився в одну точку
Я впевнина …..
що він думав про нашу останню
зустріч
Сашко гляну мені прямо у вічі.
Ніби відчував мою присутність
Та в його очах нічого не змінилось
Крім пропажі дівчини
Ніколи не бачила щоб чоловіки плакали,
Моя душа розривалась на частини.
І я просто розплакалась.
І кімната притягає нас все ближче і ближче.
І шкода що я так просто помру
не залишивши частинку себе йому
я б стала душою чи серцем
Неважливо.
Вже останній день я на цій грішній землі
А завтра мій похорон.
А ти маєш набратися мужноці.
Щоб бути щасливим за нас нас двох.
13
Повільно не кваплячись нас накрила ніч.
Я так хвилююс за завтра.
Я чітко усвідомлюю що я померла в свої 30 років.
Дощ барабанить у вікна і мама плаче.
Іноді мамо нас кличе час
Тату так треба.
І мені здається чи ви мене чуєте.
І я розумію що батьківська любов долає смерть.
Мама:ти тут?
Так я зараз говорю з вами в востаннє.
Я мала вам це сказати.
Повідомте Сашу.
Бережіть себе я в думках буду з вами в думках
Ви лягніть поспіть не чикайте ранку.
Це вже нічого не вирішаль.
14.
Священник проводить останні молитви .
Над моїм надгробком
Рідні всі плачуть
А мама біла стоїть як стіна.
Ледь-леть тримається на ногах .
Я говорю їм тримайтесь.
І тато ледь всміхається
Так він почув мене.
Кохани стиснувши волю в кулак не плаче.
І коли біля гробу лишились тільки рідні.
По мене прийшли.Пора.
Прощайте мої любі.
Я вас люблю.
15.
Смерть –це нова подорож.
В краще або гіре життя.
І через декілька тисяч років у даль
Я зберуся з зірок і комет.
Мені вже не страшно.
Легко.
Я тепер як птах.
Літаю між світами .
В просторі хмар.
Іноді просто треба померти,щоб зрозуміти ціну
життя.Пропасти –що зрозуміли на скільки ти дорога.












